МАКРОЕКОНОМІЧНІ ДИСБАЛАНСИ ЯК ОБ’ЄКТ ЕКОНОМІЧНОГО ВИМІРЮВАННЯ: КРИТИЧНИЙ ОГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ

Анотація

У статті здійснено критичний огляд теоретичних підходів до визначення та вимірювання макроекономічних дисбалансів у процесах повоєнного і посткризового відновлення. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні багатовимірної системи діагностики, яка зберігає відмінності між монетарними, реальними, зовнішньоекономічними та фіскальними проявами нестійкості. Розглянуто класичні, кейнсіанські, монетаристські, новокейнсіанські та інституційні трактування дисбалансів, зіставлено їхні аналітичні можливості й обмеження. Авторський внесок полягає у формуванні системи дев’яти індикаторів: інфляції, сальдо поточного рахунку, безробіття, зовнішньоторговельного сальдо, реального економічного зростання, валового нагромадження капіталу, міжнародних резервів, державного споживання та кумулятивної девальвації. Обґрунтовано диференційоване агрегування показників у межах п’ятирічного вікна: максимальне значення для інфляції, сукупна зміна валютного курсу та середні значення для інших індикаторів. Емпіричну частину побудовано на кластерному аналізі п’ятдесяти епізодів відновлення з використанням методу Варда та евклідової відстані після стандартизації змінних. Отримане групування дає змогу порівнювати конфігурації дисбалансів і виокремлювати відмінні траєкторії відновлення. Наукова новизна полягає в поєднанні теоретичного обґрунтування складу індикаторів, правил їх часового агрегування та багатовимірної типологізації епізодів. Показано, що збереження окремих вимірів дозволяє уникати втрати змістовної інформації, можливої під час зведення різнорідних характеристик до одного індексу. Практичне значення результатів полягає у формуванні аналітичної основи для моніторингу відновлення України та зіставлення її показників із міжнародними орієнтирами. Наголошено на необхідності узгодження статистичних визначень, одиниць вимірювання та часових меж. Визначено обмеження річної частоти даних, п’ятирічного вікна спостереження та помірної відокремленості кластерів. Еталонний профіль розглядається як порівняльний орієнтир, а не доказ причинної ефективності конкретних заходів. Зроблено висновок про доцільність багатовимірного моніторингу, який поєднує оцінку дисбалансів із врахуванням умов і структури відновлення.