ОБ’ЄКТ ПРАВОВОЇ РЕФОРМИ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ МЕЖІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ

Анотація

У статті здійснено загальнотеоретичне дослідження проблеми визначення об’єкта правової реформи як самостійного феномена у системі суспільних перетворень. Встановлення об’єкта правової реформи має принципово теоретико-методологічний характер і не може здійснюватися поза аналізом основних дослідницьких підходів до розуміння правової реформи і типів праворозуміння, в межах яких формується відповідне бачення права. На підставі критичного осмислення доктринальних позицій доведено методологічну вразливість ототожнення правової реформи з реформуванням держави, публічного управління, правової системи загалом або з державною (правовою) політикою, а також зведення її виключно до зміни законодавства. Показано, що подібні інтерпретації призводять до розмивання власне правового виміру реформаторських процесів і нівелювання самостійного значення правової реформи. Обґрунтовано необхідність розмежування правової реформи як цілеспрямованого, істотного та прогресивного впливу на право і трансформації правової системи як комплексного, різновекторного й тривалого соціокультурного процесу. Доведено, що не всі елементи правової системи можуть бути безпосереднім об’єктом реформаторської діяльності, оскільки правова культура, правосвідомість, правові традиції та юридично значуща поведінка формуються переважно еволюційно. Особливу увагу приділено аналізу праворозуміння як світоглядного та методологічного фундаменту юридичної науки і практики. Праворозуміння розглядається як процес і результат цілеспрямованого пізнання та осмислення сутності й змісту права як особливого соціокультурного явища. Плюралізм типів праворозуміння (природно-правового, позитивістського, соціологічного та інтегративного) зумовлює різні уявлення про межі і спрямованість правової реформи, а домінуючий у суспільстві тип праворозуміння істотно впливає на зміст реформаторських рішень та їх аксіологічну орієнтацію. У результаті дослідження, з урахуванням положень сучасної теорії «м’якого позитивізму», об’єктом правової реформи визначено право як загальнообов’язковий, формально визначений нормативний регулятор суспільних відносин, що відповідає визнаній у суспільстві мірі справедливості, свободи, рівності та гуманізму. Обґрунтовано подвійний статус права в реформаторських процесах – як безпосереднього об’єкта цілеспрямованих перетворень і як нормативного засобу інституційного закріплення досягнутих суспільних змін.