СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ ОМБУДСМАНА В УКРАЇНІ

Анотація

У статті розглянуто процес становлення та розвитку інституту омбудсмана в Україні. Зазначено, що в Україні інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на офіційному рівні було офіційно закріплено відразу після прийняття Конституції 1996 р. та визнання на законодавчому рівні положення про людину як найвищу соціальну цінність, що окреслило загальний вектор спрямування подальшого розвитку держави. Проаналізовано започаткування функціонування інституту омбудсмана в Україні, що датується 1997 роком, і пов’язується з прийняттям Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини». Відзначено, що впровадження інституту омбудсмана мало причинно-наслідковий зв’язок, який сформувався внаслідок творення вітчизняної нормативної бази, що, зі свого боку, свідчить про вибір Україною шляху європеїзації. Охарактеризовано діяльність Уповноважених Верховної Ради з прав людини за часів незалежності. Звертається увага на особливості діяльності омбудсмана в період воєнного стану. Обґрунтовано потребу в подальшому реформуванні інституції омбудсмана, а саме в розширенні регіональної діяльності та відкритті осередків громадських ініціатив із залученням публічних обговорень. У статті зроблено висновок про те, що історичний розвиток інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Україні безпосередньо пов’язаний із геополітичними та внутрішніми змінами. Україна після набуття незалежності вибрала європейський вектор розвитку. Отже, після прийняття Основного закону в 1996 році відразу було представлено норматив, який чітко визначив повноваження й організацію діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Наголошено, що в умовах воєнного стану питання захисту прав людини і громадянина посідає особливо важливе місце, оскільки руйнівні наслідки від дій агресора провокують не лише порушення прав, але й тотальне знищення українців як нації. Тому звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є однією з можливих форм позасудового захисту порушених прав. Звернено також увагу на те, що для нашої держави важливо самостійно визначити подальші етапи розвитку інституту, не відходячи від першочергової мети, шляхом реформування, впровадження європейського досвіду та досягнення високих показників результативності.