УЗАНС ЯК ФОРМА ФІКСАЦІЇ ЗВИЧАЄВИХ НОРМ: ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Анотація

Стаття присвячена узансу як правовому явищу суспільної дійсності. Узанс становить документ компетентного суб’єкта (авторитетної організації), в якому фіксуються та засвідчуються чинні звичаї. Обґрунтовано, що узанс має давнє походження, проте під цією назвою він почав функціонувати, ймовірно, лише з ХХ ст. Наголошено, що найбільш відомим узансом в історії права є міжнародний звід Інкотермс, що містить роз’яснення комерційних термінів, складається та оновлюється Міжнародною торговою палатою в Парижі. Виявлено, що поняття узансу є найбільш розробленим у південнослов’янській юриспруденції. Цьому сприяли історичні причини, адже після Другої світової війни торгове законодавство Федеративної Республіки Югославії розвивалося повільно, а замість нього домінували письмово зафіксовані звичаї (узанси). Більшість югославських узансів згодом були кодифіковані у законодавство, проте узанси й досі відіграють помітну роль у Сербії, Хорватії й інших балканських республіках. У міжвоєнній Польщі узанси також мали велике значення, а у 1938 р. Рада Спілки зерново-товарних бірж видала документ «Торгові умови (загальнопольські біржові звичаї)». Згаданому періоду також були характерні місцеві узанси – збірки місцевих звичаїв, підтверджених висновками регіональних торгово-промислових палат (наприклад, у Львові 1927 р. та 1939 р.). У сучасній Україні узанси є документами Торгово-промислової палати України, якими вона фіксує та засвідчує торгові, портові й інші звичаї. Українські порти мають свої зводи звичаїв, що зумовлено як географічним розміщенням порту, так і особливостями операцій, здійснюваних портом. Наявні українські узанси мають низку недоліків, оскільки до їхнього тексту часто записуються норми, які не мають звичаєвого походження, або ж надмірно дублюються норми чинного законодавства. Водночас існує простір для звичаєвої правотворчості суспільства, результати якої можуть дієво втілюватися в узансах