МЕДІАЦІЯ ЯК КОМУНІКАТИВНА СИСТЕМА

Анотація

Стаття присвячена теоретичному осмисленню медіації як самореферентної комунікативної системи в рамках системної теорії Нікласа Лумана. Дослідження зосереджується на онтологічному статусі медіації як аутопоетичної системи, що самовідтворюється виключно через внутрішні комунікативні операції. Проаналізовано механізми функціонування такої системи: від біологічного шаблону автопоезису, розробленого Умберто Матураною та Франціско Варелою, до специфічного для медіації бінарного коду «відкритість/закритість», що визначає логіку її існування та принципово відрізняє її від судової системи з кодом «правий/неправий». Розкрито явище онтологічного плюралізму конфлікту через призму концепції «живого права» Євгена Ерліха, де кожна сторона постає як операційно замкнена свідомість із власною когнітивною реальністю. Показано, як саме діалогічність виступає механізмом редукції соціальної складності та конструювання нових структур взаємодії між сторонами. Особливу увагу приділено ролі медіатора, що забезпечує генерацію релевантності та фільтрацію інформації без втручання у зміст, а також структурному зв’язку між системою медіації та правовою системою: вони залишаються операційно замкнутими, але взаємодіють через «кордонні об’єкти» (угоди), які право сприймає як факти, що породжують правові наслідки, не контролюючи водночас внутрішнього процесу їх створення. Доведено, що медіація є паралельною правовій системі, здатною до автономного функціонування та створення «живої» соціальної реальності виключно через синтез діалогічних операцій сторін, що підтверджує її унікальний статус у правовому просторі.