СТАТТЯ 246 КПК УКРАЇНИ ЯК КЛЮЧОВА НОРМА ІНСТИТУТУ НСРД: ПІДСТАВИ, ОБМЕЖЕННЯ, ГАРАНТІЇ

Анотація

Стаття присвячена науково-правовому аналізу підстав і меж проведення негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД) у кримінальному провадженні з акцентом на ст. 246 КПК України. Обґрунтовується, що ця норма формує матеріальні умови допустимості НСРД як вимогу: необхідності – отримати відомості іншим способом неможливо; пропорційності – найбільш інтенсивні форми обмеження прав допускаються переважно у провадженнях щодо тяжких та особливо тяжких злочинів. Така конструкція виконує запобіжну функцію й покладає на сторону обвинувачення обов’язок довести, що обраний захід є мінімально достатнім для досягнення цілей розслідування. З’ясовано зв’язок між обмеженнями, встановленими ч. 2 ст. 246 КПК України, та класифікацією кримінальних правопорушень у ст. 12 КК України, що гарантує пропорційність обмеження прав залежно від характеру суспільної небезпеки. Наголошено, що у провадженнях щодо кримінальних проступків та нетяжких злочинів можливе застосування окремих НСРД за умови підвищених стандартів обґрунтування необхідності та встановлення вузьких меж втручання; окремо враховано спеціальне регулювання ст. 300 КПК України, яка прямо допускає проведення НСРД, передбаченої ст. 268 КПК, у досудовому розслідуванні кримінальних проступків. Проаналізовано процесуальні гарантії Глави 21 КПК України (судовий контроль, вимоги до клопотання та ухвали, строки, порядок фіксації, збереження й використання результатів), а також виняток для невідкладних випадків за ст. 250 КПК України з обов’язком подальшого звернення до слідчого судді. Особливу увагу приділено стандартам ЄСПЛ щодо правомірності негласного спостереження, вимогам юридичної визначеності закону та ефективним запобіжникам від неконтрольованого обмеження прав. Окремо досліджено правову природу НСРД, передбаченої ст. 268 КПК України (установлення місцезнаходження радіообладнання (радіоелектронного засобу)), та обґрунтовано можливість її застосування у провадженнях щодо нетяжких злочинів за умови доведення необхідності, визначення чітких меж і дотримання судового контролю. Зроблено висновок, що коректне застосування ст. 246 КПК України є ключовою передумовою допустимості доказів і практичним показником ефективності правозахисної функції кримінального процесу.