НОРМАТИВНИЙ (ЕТИЧНИЙ) ПОТЕНЦІАЛ ОЦІНОК І ПРИНЦИПІВ У ЮРИДИЧНІЙ МЕТОДОЛОГІЇ К. ЛАРЕНЦА І ТЕОРІЇ ЮРИДИЧНОГО ДИСКУРСУ Р. АЛЕКСІ

Анотація

Предметом статті є відношення оцінок і принципів у контексті творчості Карла Ларенца і Роберта Алексі. Вихідним її пунктом є твердження, що прізвища Ларенца й Алексі асоціюються з тісно пов’язаними проблемами, про які можна сказати, що вони є двома сторонами однієї медалі. Йдеться про питання відповідно оцінок і принципів, які втілюються передусім у поняттях відкритих аксіологічних і деонтологічних норм. Такі норми застосовуються у так званих складних справах (hard cases), які якраз і називаються так, тому що в них потрібно мати справу з відкритою нормативною системою (open texture Харта). Оскільки компетентність юриста не може обмежуватися вмінням застосовувати тільки кодифіковані норми, то все це дозволяє охарактеризувати заявлену тему як актуальну для дослідження. Мета статті – розкрити нормативний (етичний) потенціал оцінок і принципів на прикладі юридичної методології К. Ларенца і теорії юридичного дискурсу Р. Алексі. Вона конкретизується в таких питаннях: (1) що спільне і що відмінне мають юридична методологія К. Ларенца як теорія оцінок і теорія юридичного дискурсу Р. Алексі як теорія принципів; (2) як співвідносяться оцінки і принципи, з одного боку, і аксіологічні і деонтологічні правові норми – з іншого; і (3) як аксіологія права К. Ларенца імплікує єдино правильне рішення у складних справах, а деонтологія права Р. Алексі це заперечує. У (1) відношення між юридичною методологією К. Ларенца і теорією юридичного дискурсу Р. Алексі показано крізь призму тези Р. Алексі про те, що «теорія принципів – це теорія цінностей, очищена від хистких припущень». У (2) проаналізована структура, можливий зміст, а також модальний характер аксіологічних і деонтологічних норм, в основі поділу на які лежить розрізнення оцінок і принципів. У (3) пояснено, чому аксіологія права К. Ларенца має необхідною умовою визнання можливості досягнення єдино правильного рішення у складних справах, і показано, як деонтологія права Р. Алексі вирішує ту саму етико-правову проблему шляхом заперечення такої можливості, а саме шляхом припущення існування декількох правильних рішень, одне з яких отримує перевагу над іншим у конкретній справі. У підсумку сказано, що спільним для юридичної методології К. Ларенца і теорії юридичного дискурсу Р. Алексі є позитивне ставлення до методологічно/аргументативної ідеї правильності права, а відмінним – способи розв’язання відповідної проблеми, які в першому випадку орієнтуються на поняття оцінки, а в другому – на поняття принципів. Проте це не заважає уявляти оцінки і принципи як два обличчя міфічного Януса як символу відкритої юридичної методології (і/або відкритої теорії юридичної аргументації). Аксіологічні і деонтологічні норми мають однакову структуру і зміст, проте різний модальний характер: евалюативний або деонтичний, тобто орієнтований на поняття добра або обов’язку. Їхній відкритий характер також є різним: суб’єктивний у першому випадку, і об’єктивний у другому, оскільки аксіологічно відрите право відкрите тому, що можливості юриста як людини не безмежні, а деонтологічно тому, що поряд із імперативним правом є логічне місце для контингентного права. Аксіологія права К. Ларенца має на увазі існування такого наперед об’єктивного нормативного порядку, а тому вона імплікує визнання можливості отримання єдино правильного рішення. Теорія юридичного дискурсу Р. Алексі як деонтологія права зразково демонструє наслідки відмови від можливості отримання єдино правильного рішення як у простих, так і у складних справах. Нормативний (етичний) потенціал юриспруденції оцінок і теорії юридичного дискурсу варто оцінювати як однаковий, проте його розробка Р. Алексі нині переважає розробку К. Ларенцом, наприклад, у частині послідовності, практичності, термінологічної елегантності тощо.