ЮРИСДИКЦІЙНІ ТА АЛЬТЕРНАТИВНІ ФОРМИ ЗАХИСТУ АВТОРСЬКИХ ПРАВ

Анотація

У статті досліджені основні форми захисту авторського права, їх нормативна природа та практична ефективність. Акцентовано увагу, що авторське право перестає бути локальним механізмом регулювання творчої діяльності та набуває статусу універсального правового інструмента, який забезпечує належний обіг інтелектуальних ресурсів у глобальному інформаційному середовищі. Обґрунтовано, що в умовах стрімкої цифрової трансформації оптимальною є модель взаємодії юрисдикційних та неюрисдикційних форм забезпечення належного захисту та відновлення порушених авторських прав. Встановлено переваги судового механізму захисту авторських прав формувати послідовну та сталу практику вирішення інтелектуальних спорів. Також наголошено на ефективності юрисдикційного судового захисту авторських прав у ключі поєднання обов’язковості рішень, процесуальних гарантій справедливості та можливості визначити сталі орієнтири правозастосовної практики у галузі права на інтелектуальну власність. Водночас підкреслено, що чинні судові та адміністративні процедури через наявний бюрократизм характеризуються значними часовими та фінансовими витратами. Зауважено про ризики погіршення міжособистісних та професійних відносин у разі застосування юрисдикційної судової форми реагування на конфлікт. У дослідженні звернуто увагу на альтернативні, неюрисдикційні форми врегулювання авторських спорів. Доведено, що останні форми ґрунтуються на добровільності, диспозитивності, рівноправності та консенсуальності сторін. Гнучкість, динамічність та конфіденційність альтернативних процедур захисту авторських прав сприяють збереженню партнерських комунікацій, а також запобігають подальшому розгортанню конфліктів між суб’єктами творчої діяльності. Фокус дослідження також спрямований на питанні інституційної спроможності держави вирішувати інтелектуальні спори на високому професійному спеціалізованому рівні. У цьому контексті висловлено позицію щодо нагальної необхідності запровадження Вищого суду з питань інтелектуальної власності як інструменту суттєвого підвищення якості і результативності правозастосування у цій сфері. Підкреслено, що відсутність такої спеціалізованої інституції істотно ускладнює належний захист та відновлення порушених авторських прав. Обґрунтовано, що виключно поєднання спеціалізованої юрисдикції та ефективних альтернативних процедур може забезпечити гнучкий, ефективний та результативний захист авторських прав.