КРИТЕРІЇ ЕСКЕЛІНЕНА У ПРАКТИЦІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Анотація

Серед договірних сторін Конвенції існує загальне переконання, що, окрім індивідуального обов’язкового характеру остаточних рішень, обов’язковий характер практики Суду є ширшим, т.зв. «квазінормативні». Наслідком цього другого виміру обов’язковості є те, що наслідки конкретного рішення діють не лише inter partes, але й erga omnes. На практиці це означає, що доктринальні висновки рішень Суду застосовуються до всіх майбутніх справ, які фактично та юридично схожі. З цієї причини ЄСПЛ, а особливо держави-учасниці (їхні органи) зобов’язані враховувати попередню діяльність Суду при прийнятті рішень при застосуванні Конвенції та протоколів до неї. Якщо вони не дотримуються, вони ризикують порушити його положення. Метою цієї статті є ознайомлення з однією з доктрин Європейського суду з прав людини, яка роками стабільно застосовувалася у (не)застосуванні Конвенції до «трудових» спорів. Як буде представлено в цій статті, розвиток прецедентного права за останні роки свідчить про те, що вплив цієї доктрини також стосується дисциплінарних проваджень проти державних службовців, а також, наприклад, суддів чи прокурорів. Проаналізована доктрина називається тестом Вільхо Ескелінена відповідно до рішення, у якому воно було видано. Послідовна прецедентна практика із застосуванням тесту Вільхо Ескелінена демонструє, що наслідки доктрини, створеної рішенням у справі Вільхо Ескелінена, є ширшими, ніж передбачалося спочатку. Суд застосовує вищезазначену доктрину до цілого ряду спорів щодо державних службовців, включаючи прийом на роботу або призначення на посаду, кар’єрне просування, переведення, припинення його служби, а також дисциплінарне провадження, яке ведеться проти нього. Крім того, незважаючи на початкове обмеження тесту Вільхо Ескелінена державними службовцями, суд згодом поширив його на суддів і прокурорів.