ПРИНЦИПИ ВЗАЄМНОЇ ДОВІРИ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ: СПРАВА АРАНЬОСІ ТА КАЛДАРАРУ

Анотація

Принцип, що вивчається в цій роботі, керують рішеннями, що виносяться Судом Європейського Союзу (потім застосовуються до конкретних справ національними суддями) і визначають саму реалізацію європейського правопорядку. Найкращий спосіб зрозуміти сучасне значення та наслідки таких принципів – це принципова судова практика Суду ЄС, настільки кваліфікований, оскільки він говорить про конкретну справу, розглядаючи застосування принципів. З оцінки європейської юриспруденції випливає, що принципи є (і повинні бути) правилами, на яких ґрунтуються рішення, що стосуються права ЄС, саме тому необхідно терміново їх розуміти, щоб правильно застосовувати, забезпечуючи єдність європейського правопорядку. Рішення у справі Кальдарару – Араньосі характеризується постійним пошуком балансу між ефективністю європейського ордера на арешт та турботою про повагу до основних прав. Визнаючи можливість врахування ризику для фундаментальних прав і закріплюючи можливість остаточної відмови виконувати європейський ордер на арешт, Суд ЄС накладає певні обмеження на взаємну довіру. У своєму обґрунтуванні Суд наголошує на фундаментальній важливості принципу взаємної довіри, визнаючи, що обмеження можуть бути дозволені за виняткових обставин. Це також вказує на абсолютний характер заборони нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження, що означає, що жодні відступи не допускаються. Таким чином, якщо є «докази існування реального ризику нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження з особами, які утримуються в державі-члені, що видає документ», судовий орган, що виконує рішення, зобов’язаний оцінити наявність ризику. Для цього він повинен перевірити реальність недоліків та оцінити, «конкретно і точно, чи існують суттєві підстави вважати, що відповідна особа піддасться такому ризику через умови її тримання, передбачені в державі-члені, що видала документ».