ПОЛІТИЧНІ ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИ ТА ЇХ ЗАКРІПЛЕННЯ В КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Анотація

У науковій статті досліджуються конституційні політичні права та свободи людини і громадянина як ключовий елемент правового статусу особи в демократичній державі. Аналізується сутність політичних прав і свобод як засобів участі особи в публічному житті та як механізмів реалізації народовладдя. Підкреслюється, що ці права є не лише юридичними гарантіями участі громадян у формуванні та здійсненні державної влади, а й основою демократичного контролю над нею, що сприяє підзвітності, прозорості й утвердженню верховенства права. Зазначається, що політичні права і свободи становлять невід’ємну частину системи конституційних прав людини першого покоління, історично сформованих у процесі боротьби за свободу та рівність. Особливу увагу приділено філософському підґрунтю інституту політичних прав, зокрема концепції свободи як природного стану особи. У статті розглядаються різні наукові підходи до тлумачення поняття суб’єктивного права, зокрема критика обмеженого уявлення про нього лише як про елемент конкретних правовідносин. Обґрунтовано позицію, що суб’єктивне право може існувати й реалізовуватися поза межами індивідуальних правовідносин, а політичні права виступають саме як такі реальні можливості особи, які не зводяться лише до формальних юридичних актів. Аналізується коло основних політичних прав, закріплених Конституцією України, зокрема: право на участь в управлінні державними справами, обирати та бути обраними, право на об’єднання, на звернення, на участь у референдумах, мирних зібраннях тощо. Наголошено, що окремі з цих прав реалізуються як індивідуально, так і колективно, що зумовлено їхньою природою та суспільним призначенням. Здійснено критичний аналіз твердження про виключну приналежність політичних прав лише громадянам. У статті аргументується, що низка конституційних політичних прав (наприклад, право на звернення) належить не лише громадянам, а й усім особам, які перебувають під юрисдикцією України, що узгоджується з принципом універсальності прав людини. Зроблено висновок, що політичні права та свободи людини і громадянина відіграють не лише функціональну, а й ціннісну роль, будучи засобом легітимації державної влади, каналом зворотного зв’язку між суспільством і державою та необхідною умовою повноцінної реалізації інших прав і свобод. У цьому контексті вони постають не лише як формально закріплені юридичні норми, а як реальні соціально-правові інструменти, що забезпечують змістовне наповнення демократичної форми правління.