СОЦІОЦЕНТРИЗМ ЯК МЕТОДОЛОГІЯ ОНОВЛЕННЯ ДОКТРИНИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

Анотація

У статті розглядається соціоцентризм як концептуальний і методологічний каркас для оновлення сучасної доктрини адміністративного права. Соціоцентризм, який трансформує традиційний людиноцентричний підхід, акцентує увагу на задоволенні колективних потреб суспільства та громад. Запропоновано чотири ключові компоненти соціоцентричної методології: примат суспільного інтересу, сервісну орієнтацію, прозорість і колективну відповідальність. Наводяться аргументи на користь інтеграції цих принципів у систему нормотворення, процедур адміністративного регулювання й практику публічного управління. Аналіз включає порівняння з класичними доктринами, виявлення прогалин чинної парадигми та рекомендації для подальшої кодифікації соціоцентричних засад у профільних законах і підзаконних актах. Концепція соціоцентризму в адміністративному праві постає відповіддю на виклики сучасної державотворчості, у якій індивід і громада набувають рівноцінного значення в процесах публічного врядування. Наукова школа адміністративного права, започаткована на початку ХХ століття, наголошувала на «людиноцентричній» парадигмі, у якій основним суб’єктом правового регулювання є особа як носій прав і свобод. Соціоцентризм розширює це бачення, проголошуючи, що ефективність і легітимність публічних рішень вимірюються не лише індивідуальною користю, а передусім суспільним благом і довірою громади. У статті обґрунтовується теоретико-методологічний фундамент соціоцентризму, що поєднує класичні ідеї публічного блага (від утопій Платона до висновків Дж. Ст. Мілля) із сучасними доктринами New Public Service й New Public Governance. Показано, як імперативні та диспозитивні методи адміністративного права можуть бути інтегровані в єдину управлінсько-сервісну модель, яка гарантує громадянам не тільки дотримання формальних процедур, а й реалізацію загальносуспільних інтересів. Особлива увага приділяється чотирьом «ядрам» соціоцентричної методології: примату суспільного інтересу, адміністрації як виробникові публічних цінностей (public value), прозорості як інструментові солідарності, а також колективній відповідальності органів влади за наслідки своїх рішень. На основі аналізу європейських практик (Естонія, Німеччина, Франція) виокремлено ключові прогалини чинної доктрини, які проявляються в надмірній дискреції органів виконавчої влади, процедурній невизначеності, нормативній фрагментації й технічних бар’єрах цифровізації. Пропонуються практичні механізми втілення соціоцентризму в правотворчість: кодифікація адміністративних процедур із чітким регламентом SLA-стандартів, створення міжвідомчої цифрової платформи «SocioGov» для моніторингу суспільних потреб, а також розвиток міждисциплінарних освітніх ініціатив задля формування нової генерації публічних менеджерів. Запровадження методології соціоцентризму сприятиме консолідації суспільства, підвищенню якості й легітимності публічного управління, а також зміцненню довіри громадян до державних інститутів. У підсумку соціоцентризм як методологічна основа оновлення доктрини адміністративного права відкриває простір для подальших досліджень у сфері публічного управління та створює передумови для справжньої демократії сервісу.