СПЕЦІАЛЬНИЙ ТРИБУНАЛ ЩОДО ЗЛОЧИНУ АГРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ: НОВІ МЕЖІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВОСУДДЯ

Анотація

У статті здійснено комплексне дослідження юридичних, інституційних і політико-правових засад функціонування Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України, створеного 25 червня 2025 року на підставі Угоди між Україною та Радою Європи. Розкрито причини неможливості реалізації повноцінної юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо злочину агресії в умовах сучасної міжнародного правопорядку, зокрема з огляду на обмеження статті 15 bis Римського статуту, архітектуру органів міжнародного правосуддя та політичне блокування в межах існуючих інституційних механізмів. Доведено, що створення окремого ad hoc механізму є вимушеним, але обґрунтованим кроком у напрямі забезпечення невідворотності індивідуальної кримінальної відповідальності за порушення імперативних норм jus cogens міжнародного права. На основі аналізу положень Статуту Трибуналу, відповідних резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, практики ad hoc трибуналів, а також наукової доктрини з питань злочину агресії, імунітетів та перехідного правосуддя окреслено специфіку юрисдикції, організаційну структуру та нормативну базу Трибуналу. Особливу увагу приділено питанню імунітетів вищих посадових осіб, їхньому співвідношенню з принципом суверенної рівності держав і нормами jus cogens, а також проблемам юрисдикційного конфлікту між національними та міжнародними механізмами. У статті аргументовано, що Трибунал зберігає правову спадкоємність із традиціями міжнародного кримінального правосуддя, доповнює юрисдикцію Міжнародного кримінального суду та має потенціал стати моделлю для аналогічних механізмів у майбутньому. Розглянуто також процесуальні особливості функціонування Трибуналу, зокрема інститути заочного провадження та окремих думок суддів. Висловлено окремі застереження щодо легітимаційних ризиків формату ad hoc, зокрема обмеженої участі держав і залежності від добровільного фінансування. Зроблено висновок, що Трибунал, попри зазначені виклики, формує нову концептуальну межу між політичною доцільністю та верховенством права в умовах трансформації міжнародного правопорядку.