ПРАВООБҐРУНТУВАЛЬНІ ТА ПРАВОЗАПЕРЕЧНІ НОРМИ: ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І СТРУКТУРА

Анотація

У статті в історико-критичному контексті йдеться про оригінальне структурування правообґрунтувальних та правозаперечних норм, тобто про структуру так званих основних правових норм (норм, які можуть обґрунтувати або заперечити позови про присудження). Метою дослідження є оптимізація структури правообґрунтувальних і правозаперечних норм. Така мета конкретизується в двох завданнях: по-перше, в окресленні історії виникнення поділу матеріально-правових норм на правообґрунтувальні і правозаперечні норми, по-друге, в уточненні структури трьох типів основних норм, а також в її історико- і догматично-критичній інтерпретації. Констатовано, що відоме імпліцитно ще римським юристам поняття основних норм було експліковане в другій половині XIX століття Б. Віндшайдом та знайшло своє втілення в німецькому Цивільному кодексі. Відсутність в українському ЦК чи іншому нормативному акті легального закріплення поняття основних норм не є перешкодою для використання цього поняття в українській правовій культурі. За основу взято таку елементарну структуру основної норми: A → Ch B, де A означає умови застосування норми, B – зміст норми, тобто правовий наслідок як такий, Ch – характер правової норми, тобто характер відповідного суб’єктивного права. В такій структурі субелементами А є α, β, γ, причому α означає правообґрунтувальні умови, β – абсолютні правозаперечні умови, γ – відносні правозаперечні умови. Субелементами Ch є F, N, Fa, Na, Fr, Nr, причому F означає фундацію суб’єктивного права, N – негацію такого права, індекс r – релятивний (відносний), індекс a – абсолютний. Логічні константи читаються: → – «якщо …, то …» (імплікація), ∧ – «і» (кон’юнкція), ¬ – «не» (заперечення класичної логіки висловлювань). Основні правові норми запропоновано структурувати так: правообґрунтувальна норма може мати три структури: (1) α → F B; (2) α ∧ ¬ β ∧ ¬ γ → Fa B; (3) α ∧ ¬ β ∧ γ → Fr B. Абсолютні правозаперечні норми будуть мати таку структуру: (4) α ∧ β → Na B, а відносні таку: (5) α ∧ ¬ β ∧ γ → Nr B. Інтерпретація зазначених формул така: правообґрунтувальні норми: (1) якщо виконані правообґрунтувальні умови, то суб’єктивне право обґрунтоване; (2) якщо виконані правообґрунтувальні умови, а абсолютні і відносні правозаперечні умови не виконані, то суб’єктивне право обґрунтоване абсолютно; (3) якщо виконані правообґрунтувальні умови, абсолютні правозаперечні умови не виконані, проте виконані відносні правозаперечні умови, то суб’єктивне право обґрунтоване відносно. Абсолютні правозаперечні норми: (4) якщо виконані правообґрунтувальні умови, проте виконані й абсолютні правозаперечні умови, то суб’єктивне право заперечене абсолютно. Відносні правозаперечні норми: (5) якщо виконані правообґрунтувальні умови, абсолютні правозаперечні умови не виконані, проте виконані відносні правозаперечні умови, то суб’єктивне право заперечене відносно. Відзначено, що (3) і (5) – це різні інтерпретації однієї і тієї ж норми. Це означає, що відносне заперечення є водночас відносним обґрунтуванням норми. Враховано, що відношення між різними формами фундації і негації аналогічне відношенням алетичних модальностей у системі S5 Кларенса Льюїса (необхідність, можливість), доповненій поняттям випадковості: відношення між Fa,Na і Fr або Nr є контрарним, між F і Na – контрадикторним тощо. Відзначено, що для структурування основних норм оптимальнішою є запропонована нами вище структура, яка будується на основі понять фундації і негації, а також релятивності (відносності) і абсолютності. Її перевагою є відносна простота порівняно з іншими структурами. Запропоноване нами структурування основних норм може бути використане в рамках рецепції і розвитку реляційної техніки і експертного стилю опрацювання правової справи.