ОСОБЛИВОСТІ РОЗМЕЖУВАННЯ ЮРИСДИКЦІЇ СУДІВ З ВИРІШЕННЯ СПОРІВ У СФЕРІ ПУБЛІЧНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН: ДОСВІД ОКРЕМИХ РОЗВИНЕНИХ КРАЇН

Анотація

У статті проаналізовано досвід окремих зарубіжних країн у контексті визначення і розмежування юрисдикції судів, уповноважених вирішувати спори у сфері публічно-правових відносин. Наголошено, що питання розмежування юрисдикції адміністративних судів під час вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин в Україні врегульовано посередньо. Здебільшого неефективним визнано підхід Верховного Суду у відповідних позиціях, низка із яких не відповідають принципу «однорідності судової практики». В окремих країнах світу визначення юрисдикції судів, уповноважених вирішувати публічно-правові спори, належать до компетенції вищих судів чи судових інституцій. В інших питання юрисдикції визначається шляхом безпосереднього унормування спірних відносин у спеціальному галузевому законодавстві. Цінним вважаємо досвід тих країн, де у змісті адміністративного акта центральним органом виконавчої влади (публічною адміністрацією) встановлена юрисдикція суду, котрий вирішує спори, що витікають із правових наслідків застосування такого адміністративного акта. Названа вказівка формується шляхом врахування відповідних критеріїв, сформованих з урахуванням прецедентних рішень. У вітчизняній правовій системі такими критеріями можуть бути закономірності встановлення юрисдикції на основі типових та зразкових справ. Окремо звертається увага на підхід до розмежування юрисдикції шляхом нормативної вказівки на характер законодавства, наприклад кримінального, цивільного тощо. Тобто до юрисдикції судів, що вирішують спори у сфері публічно-правових відносин, належать спори, які виникають виключно внаслідок застосування адміністративного законодавства. Наведений підхід не враховує принципу галузевості вітчизняного законодавства, тому не може бути застосований. Однак зазначений підхід доцільно врахувати у визначенні юрисдикції адміністративних судів, у разі коли адміністративний орган приймає адміністративний акт з урахуванням положень Закону України «Про адміністративну процедуру». Такий підхід мінімізує кількість спорів, що вирішуються засобами адміністративного судочинства.