КАТЕГОРІЯ ПУБЛІЧНОГО ІНТЕРЕСУ ПРИ ВИЗНАЧЕННІ МЕЖ АДМІНІСТРАТИВНОГО РОЗСУДУ

Анотація

У статті проведено дослідження правової категорії «публічний інтерес» з метою визначення її ролі у механізмі реалізації адміністративного розсуду з врахуванням прив’язки задоволення публічних потреб як основної функції держави. Дослідження процесу прийняття рішення уповноваженим суб’єктом, демонструє існування критерію, який здійснює беззаперечний прямий вплив і, водночас, слугує якісним орієнтиром у реалізації власних повноважень суб’єктами – публічний інтерес як фактор, що визначає та встановлює межі застосування адміністративного розсуду. В науці адміністративного права, обговорення змістовності категорій «публічний інтерес» та «адміністративний розсуд» як одні із фундаментальних теоретико-прикладних понять, постійно знаходиться на актуальному рівні. Встановлено, що кореляційний зв’язок категорій «публічний інтерес» та «адміністративний розсуд» носить беззаперечний характер, адже дослідження реалізації адміністративного розсуду не можливе без встановлення й аналізу суб’єктного фактору, і в той же час, врахування публічного інтересу виступає основним якісним критерієм визначення меж застосування суб’єктом публічної адміністрації варіантів можливої поведінки – адміністративного розсуду. Обґрунтовано, що публічність включає доступність та можливість участі громадян в житті держави як інструмента забезпечення публічних потреб через право вибору відповідних органів виконавчої влади та участь у їхній діяльності; прозорість та відкритість їхнього функціонування; громадський контроль за діяльністю органів публічного управління (адміністрування) та їхніх посадових осіб, за дотриманням конституційно визначених та закріплених інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Доведено, що визначальним юридичним значенням індивідуально-правової діяльності, яка здійснюється компетентними органами публічної адміністрації пояснюється належність правозастосування до елементів правової системи, саме ця діяльність дає можливість розмежувати правотворчість та індивідуально-правове регулювання. Вибір дозволеної або необхідної поведінки стає можливим через чітке визначення суб’єктивних прав і суб’єктивних цивільних обов’язків, тобто завдяки змісту публічно-правового правовідношення. Вступаючи в публічно-правові відносини для задоволення публічного інтересу, суб’єкти публічної адміністрації обирають відповідну поведінку, яка б відповідала вимогам закону. Тому, такі суб’єкти зобов’язані застосовувати виключно ті форми адміністративного розсуду, які обумовлені правом (законом), тобто обирати правомірні альтернативи, які входять в їхню компетенцію. Ключовою ознакою меж адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації є те, що вони є рамками допустимої свободи правозастосування під час вибору варіантів рішення суб’єктом правозастосування. Публічний інтерес в адміністративному розсуді проявляється в прагненні уповноважених суб’єктів забезпечити законну реалізацію їх компетенції, здійснити дії, які спрямовані на задоволення потреб, захист прав і виконання зобов’язань, покладених на них Конституцією та законодавством держави. У разі, якщо публічний інтерес в якості межі застосування адміністративного розсуду не повністю чи не адекватно визначений законодавцем, то це здійснює вплив на весь нормотворчий процес, веде до нестійкої законодавчої політики і до частих змін правових норм.