СУЧАСНІ УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕКЛАДИ ПРАЦЬ ЄВГЕНА ЕРЛІХА

Анотація

У статті йдеться про розʼяснення Є. Ерліхом ідеї вільного правознаходження, про яку йшлося в його програмній доповіді «Вільне правознаходження і вільна правова наука» (1903), що спричинила виникнення руху за вільне право. У цій статті, яка складається з 18 абзаців, можна виділити вступ і основну частину, причому в основній частині дається відповідь на критику з наведенням прикладів, а також констатується стан справ, який склався після виходу у світ згаданої вище програмної доповіді. Докладніше йдеться про таке: У вступі [1–2] ставиться питання про звʼязаність судді правом, а також констатується панівний погляд, який полягає в виведенні судового рішення з тексту закону, і говориться про неможливість погодитися з цим поглядом, якщо рішення виявляється «незрозумілим». Далі [3–6, 7] критикується уявлення про безпрогальність системи правових правил, яке тягне за собою так званий «технічний» спосіб знаходити рішення у разі відсутності розвʼязання у праві. Констатується, що слід порвати з фікцією повноти права. Це веде до боротьби навколо вільного правознаходження. У [7] наводиться приклад про відповідальність господаря тварини за нанесену нею шкоду як приклад так званого правознаходження praeter legem, тобто правознаходження у разі наявності прогалини в праві. У [8–9] говориться про так зване правознаходження contra legem, тобто, якщо узагальнити, правознаходження у разі наявності помилки в праві. Далі [10–12] наводиться приклад тлумачення закону, яке суперечить сенсу і духу закону, проте узгоджується з технічним традиційним правознаходженням. У [13] говориться про суддю, який міг би мати справу з вільним правознаходженням. У [14] відкидається критика вільного правознаходження за зневагу до парламентаризму. У [15] знову говориться про професію судді. Далі [16–18] говориться про розвиток руху за вільне право з натяками на питання наукового пріоритету. У [16] заперечується внесок О. Бюлова у виникнення цього руху. У [17] піднімається питання про псевдонім «Gnaeus Flavius», який, як буде розкрито пізніше, належить Г. Канторовичу, і перераховуються прихильники згаданого руху. Підкреслюється внесок Ф. Адікеса в формування ідеї вільного правознаходження. У [18] говориться про внесок автора статті в розвиток ідеї вільного правознаходження, який розпочинається, на його думку, ще в 1888 році. Стаття Є. Ерліха спрямована, по суті, на обґрунтування принципу методичної чесності, який полягає в обмеженні технічного правознаходження думкою законодавця, тоді як поза нею потрібно відкрито говорити про вільне правознаходження як про думку судді.