ПОНЯТТЯ ZUORDNUNG (ДОЛУЧЕННЯ) В ЮРИСПРУДЕНЦІЇ ОЦІНОК КАРЛА ЛАРЕНЦА І ТЕОРІЇ РАЦІОНАЛЬНОГО ЮРИДИЧНОГО ДИСКУРСУ РОБЕРТА АЛЕКСІ

Анотація

У статті аналізуються уявлення про правило «Zuordnung» у працях К. Ларенца і Р. Алексі як відповідно долучення факту, буквально: життєвого процесу, обставин справи, до типу, тобто до несемантичної норми, і долучення нових норм до вже статуйованих норм. Метою дослідження стало визначення сенсу терміна «Zuordnung» у юриспруденції оцінок К. Ларенца і теорії раціонального юридичного дискурсу Р. Алексі. Розглянуто чотири питання: про лексичне значення слова «Zuordnung» у німецькій мові і способи його перекладу українською мовою, про концепти долучення у К. Ларенца і у Р. Алексі, а також про взаємозвʼязок цих концептів. У першому випадку констатується, що слово «Zuordnung» у німецькій мові є калькою латинського слова «coordinatio», причому українською мовою його потенційно можна перекласти, залежно від контексту, кількома способами, зокрема, словами «сполучення», «підпорядкування», «координація», «припорядкування» і «долучення». Із цих варіантів, які не у всьому збігаються, саме слово «долучення» може найкраще передати той сенс, який переважно вкладають у поняття «Zuordnung» і К. Ларенц, і Р. Алексі. Вивчення концепту долучення у К. Ларенца демонструє, що автор використовує слово «Zuordnung» спочатку у трьох аспектах: у структурі правової норми як долучення фактичного складу норми до правового наслідку норми; в теорії типів як долучення життєвого процесу або обставин справи до типу і в рамках аналізу так званого конкретно-загального поняття, яке тісно повʼязане з філософією Гегеля. Пізніше долучення у К. Ларенца асоціюється переважно з теорією типів. Це призводить до того, що долучення у нього є передусім альтернативою до субсумції і полягає в координуючій конʼюнкції факту і типу, який розуміється як нормативно-емпірична форма мислення. У рамках аналізу концепту долучення у Р. Алексі встановлено, що слово «Zuordnung» (долучення) у нього має пряме відношення, як видно уже із вибраного ним терміна, до формування так званих «долучених норм». У такому разі долучення, як також координуюча конʼюнкція, але не факту і (нормативного реального) типу, а норми і норми, полягає в додаванні до позитивно-правової системи нових норм: або долучення принципів, які були до того юридично нечинними, або долучення правил на підставі зважування принципів. Тому у Р. Алексі долучення є передумовою або доповненням субсумції, а також результатом коректного обґрунтування. Останнє говорить про те, чому в теорії раціонального юридичного дискурсу (аргументації, обґрунтування) долученню приділяється така велика увага. Як результат зіставлення концептів долучення у К. Ларенца і Р. Алексі зазначається, що ці концепти є альтернативними, а тому використання одного підходу веде до нівелювання прикладного значення іншого. Концепт долучення Р. Алексі як так званого зовнішнього виправдання, яке у складних випадках є передумовою субсумції (внутрішнього виправдання), має перевагу над концептом долучення К. Ларенца як альтернативного до субсумції внутрішнього виправдання. Це пояснюється тим, що перший підхід веде до оперування у підсумку здатною до субсумції нормою, а другий – до оперування як такого нездатною до субсумції, власне кажучи, нормою-типом. Отже, долучення К. Ларенца має місце замість субсумції, а долучення Р. Алексі поряд із субсумцією і до неї.